Love Story

ТАЛІТА КУМ

Її можна було б спокусити ймовірністю реалізації творчих ідей. Але, здається, це лише одна із багатьох умов почуватися щасливою, бажаною і коханою. Принаймні, для фронтвумен групи «Таліта Кум» Юлії Міщенко, історія кохання якої почалась із начебто випадкової зустрічі у вагоні залізничного потягу.

Ця історія почалась коли я сідала в поїзд для того, щоб їхати зі Львова до Києва – до німецького посольства отримувати візу для річного навчання в університеті міста Фрайбург. Підходячи до вагону, я побачила своїх друзів по львівській музичній тусовці, які всі проводжали хлопця, якого я знала візуально і знала, що він грає в групі теж львівській, ми перетиналися на зйомках різних: я зі своєю львівською групою, він - зі своєю, але ми не були знайомі. І тут з`ясовується, що ми їдемо разом і більш того: ми їдемо в сусідніх купе.

Словом я сіла до потягу, і тут мій «сусід по сусідньому купе» до мене підходить і каже: «Давай будемо знайомитись, разом же ж їдемо, будемо спілкуватись». Я кажу: «Давай будемо знайомитись, мене звати Юля». Каже: «Я знаю, як тебе звати, а мене звати Юра. Я кажу: «Ну, клас». А він: «А знаєш, яке у мене прізвище?». І так на мене дивиться... Я думаю - що за дивне питання? Кажу: «Ні, не знаю». «Хусточка», - і посміхається. Він звик, що його прізвище викликає посмішку.

Юра Хусточка (на той час музикант гурту «Океан Ельзи» ( їхав до Києва на один день також у посольство, але французьке, щоб забрати документи і летіти на музичне стажування. Відчувши якійсь взаємний потяг один до одного молоді люди домовились зустрітись. Тим більше що саме в той день Юля святкувала свій День Народження.

У нас не було тоді мобільних телефонів, шоб зіздзвонитися. Я взагалі, чесно кажучи, зараз не уявляю, як ми тоді зустрілися. Випили разом кави, обмінялися номерами якихось контактних телефонів і, мабуть, за цей час такого короткого знайомства я відчула в ньому щось таке, чого я давно вже не відчувала в людях, бо живучи в «світі рок-н-роллу» я звикла до певних штампів в повединці людей, а у Юри… у ньому була якась простота і не було цинізму. Це мене дуже підкупило.

Вони обмінялись своїми координатами і роз`їхались в різні боки – він до Франції, вона до Німеччини. Але приємний присмак знайомства не залишав Юлю і, за кілька місяців після перебування за кордоном, повернувшись до Львова у власних справах, вона подумала, що було б непогано зустрітись.

Я зловила себе на думці, що наша зустріч залишила приємний спогад і тоді я подумала, а може подзвонити йому. Вип`ємо кави… достатньо було однієї розмови, щоб я зрозуміла, що не помилилася у своєму виборі, адже спілкування виявилося з усіх боків приємним. Ми відчували, що нам разом цікаво. Наступного дня побачилися знову, потім знову і зрозуміли, що почалося кохання..

Зустрівшись, вони почали відчувати взаємне зближення, після якого вже не могли відмовити собі в спілкуванні. Але на той момент Юля знову повинна була їхати до Німеччини і вони домовились продовжити свої взаємини в листах.

Я знову збиралася до Німеччини, і був дуже зворушливий момент, коли Юра прийшов мене проводжати. Я сіла до автобуса, дивилися крізь вікно і думала про те, що буде далі. Ми домовилися, що будемо писати листи одне одному. Так і сталося. Не було жодного дня, щоб до мене не приходили листи від Юри. Часом приходило навіть по кілька на день. Я теж писалапрактично щодня, тобто у нас зав`язався такий серйозний роман в листуванні. Причому ми писали, не е-мейли, не sms-ки, а справжні реальні листи від руки. Юра міг написати: 'я був сьогодні на дачі, фарбував паркан і думав, шо я це роблю на твою честь'.

Дуже було зворушливо і ми потім ці листи роками зберігали і з собою перевозили на всі квартири, які міняли. І мені зараз дуже шкода, що в якійсь момент в одній зі сварок, ми їх спалили (зрозуміло, що це був безглуздий і дуже імпульсивний вчинок). Я мабуть, в цьому винна, адже я більш така емоційна. Втім, листи – це було дуже зворушливо і напевно, нічого романтичнішого я би не змогла собі навіть уявити.

Відчуваючи, що з нею вперше відбувається щось, чого вона ще не знала в своєму житті Юля на різдвяні канікули вирішила приїхати до Львова саме до нього.

Фактично від того моменту, коли я вдруге повернулася після Німеччини до України, я зрозуміла, що ми будемо разом. Доля розпорядилася інакше, проте я знала: все, що я обіцяла Юркові, я зроблю.Незважаючи на можливість залишитися за кордоном в університеті, я зробила свідомий крок і повернулася до Львова. У нас почалися дуже теплі, складні та водночас емоційні місяці, які переросли в роки спільного перебування, коли не уявляєш життя одне без одного. Я дуже вдячна цьому періоду свого життя: ми по суті разом виростали, разом почали заробляти перші гроші, навчилися втілювати у життя бажання.